Ключи до Небес

Год: 2023
Гибридизатор: Пікалова
Цена: грн.

Описание:

Притча про ключі від небесних воріт

Жив колись на світі великий і могутній цар, який правив багатьма землями. Незліченні скарби світу належали йому: щодня перебирав він дорогоцінні камені Офіра милуючись їх блиском, і, гуляючи у своєму саду, вдихав ніжний аромат троянд Дамаска . Але при всьому багатстві бракувало цареві одного: ключів від небесних воріт. Знав він, що ці ключі найдорожчі за всі скарби світські. Немає нічого на землі, що могло б порівнятися з ними, але важко, дуже важко дістати їх синам людським.

Розіслав владика на всі боки тисячі гінців, але ніхто так і не зміг роздобути небесні ключі. Багатьох мудреців, що приходили до нього, розпитував він про них, але не було у мудрих старців відповіді. І лише одна людина з дивними очима, що прийшла з Індії, з усмішкою глянула на коштовності Офіра і троянди Дамаска, промовивши: “Можна отримати в дар всі скарби на землі, але ключі від неба кожен повинен знайти для себе сам”.

І вирішив цар будь-що-будь виконати це своє потаємне бажання і розшукати небесні ключі. То був час, коли люди ще могли бачити, де небо сходиться з землею, і кожен знав про високу гору, на вершині якої стояли небесні ворота. Далека туди дорога, не кожному дійти. Лише вибрані зможуть пройти весь шлях до кінця.

Імператор залишив своє царство і вирушив у дорогу. Багато днів йшов він, поки не дійшов до тієї великої гори, а потім почав підніматися на неї, все нагору й нагору, доки не дістався до вершини. Перед небесною брамою, зубці якої потопали в сонячному сяйві, стояв Архангел Гавриїл, хранитель чудового саду Божого.

— О, Перебуваючий у Славі Небесній, — сказав цар, — схили до мене свій слух і почуй мій голос. Володію я незліченними земними скарбами, багато країн підвладні мені, перебираю я дорогоцінне каміння Офіру і вдихаю п’янкий аромат троянд Дамаска. Але не знайти мені спокою, поки не знайду ключі від неба. Інакше як можуть відчинитися переді мною золоті його ворота?

— Істинно так, — відповів Архангел Гавриїл. — Без трьох ключів небесних не зможеш відчинити ти цих воріт, навіть якщо володієш усіма таємницями та земними скарбами. Але знайти їх під силу кожному смертному. Коли настає весна, розквітають небесні ключі безліччю квітів на землі, пахнуть зеленню лісів та полів, дзюрчать переливами струмків та річок.

— Як це? — здивовано спитав цар. — Невже досить просто зірвати малу квітку, щоб заволодіти ключем? Луги та ліси сповнені ними, на всіх дорогах наступаєш на них.

— Істинно, люди топчуть ногами безліч небесних скарбів, — мовив ангел, — але добути ключі не так легко, як ти подумав. Знайти їх зможе лише той, кому вони призначені. Тоді розквітають вони прекрасною квіткою біля його ніг.

У цей момент до воріт раю підбігла дитина, затиснувши в маленькій ручці три ключики, і сором’язливо подивилася знизу вгору на Ангела, що стояв перед нею. Потім дитина торкнулася стулок, ворота широко відчинилися, і Архангел Гавриїл повів дитину до Царства Небесного. Ворота зачинилися знову, і цар залишився сам. Задумливо спустився він із гори назад у світ людей — і скрізь були луки та ліси, сповнені чудових квітів землі. Співали птахи, густою зеленню колихалися під вітром високі трави. Чудовий був Божий світ у розпал пізньої весни.
«Хіба я не знайду ключів від неба, — думав цар, —навіть дитина змогла розшукати їх?»

Але минали роки і роки, минуло багато років, а небесні ключі так і не знаходились.

Одного разу їхав цар верхи зі своїм чудовим почтом, і брудна, обірвана дівчинка-сирота, що сиділа на узбіччі дороги, попросила у нього милостиню, коли він проїжджав повз.

«Геть жалюгідно жебрачко!» — почали кричати придворні, відштовхуючи дитину.

Але цар усі ці роки багато думав про слова Небесного посланця, і намагався осягнути їхню мудрість. Він узяв за руку брудну жебраку, посадив із собою на коня і привіз додому. Там він нагодував, одягнув дитину і став дбати про неї, як рідну.

І ось біля ніг його розквітла маленька золота квітка. А цар оголосив усіх бідняків та дітей своїми братами. Він почав розуміти їхні потреби та турботи, вони стали йому не чужими.

Знову йшли роки, їхав цар якось лісом. Раптом побачив він вовка, який потрапив у капкан і страждав через те, що не міг звільнитися. «Нехай подихає!» – сказали придворні, загороджуючи погляд царя від нещасної тварини.

Але цар узяв звіра і відніс на руках у свій палац. Він сам вилікував вовка, і звір з того часу ніколи не відходив від нього. І ось біля ніг царя розцвіла друга небесна квітка. З того часу цар оголосив усіх тварин та птахів своїми братами. Він почав розуміти їхню мову, адже вони стали його частиною .

І знову минули довгі роки. Одного разу цар гуляв у своєму саду, слухаючи, як плескає вода у фонтанах, вдихаючи чудовий аромат квітів, що росли там, і захоплювався пишнотою цього місця.

Випадково побачив він біля садової доріжки непривабливу маленьку квіточку, яка вмирала від спраги, похиливши листя на пекучому сонці. “Я принесу води і поллю її, – сказав цар.

На ці слова садівник здивовано заперечив: “Це ж нікчемний бур’ян! Я збирався вирвати його і спалити. Йому не місце тут, у царському саду біля прекрасних квітів”.

Але цар зняв свій золотий шолом, наповнив його водою і полив рослинку —вона знову задихала, піднялася і розправила листя. Глянув цар — біля його ніг розцвіла третя небесна ключ-квітка, а поряд встала дівчинка-жебрачка, поклавши руку на спину вовка. І цар побачив ворота небесні на крутій горі навстіж відчиненими. А в сонячному світлі, що заливало зубчасті стіни, стояв Архангел Гавриїл, який тримав за руку дитину, що колись уже знайшла свій шлях на небо.

Небесні ключі ще цвітуть на землі. Сяють вони яскравіше і прекрасніше, ніж усі дорогоцінні камені Офіру й троянди Дамаска, нагадуючи людям, що вони повинні частіше дивитися в небо.

************ джерело сайт https://tales.org.ua/